А смерть вже не така страшна,
Коли нема чого втрачати окрім часу,
Біль вже не така гниюча й сильна ,
Коли проходять сотні років й нові раси.
Побудь зі мною трішки, “до кінця”,
В наступному, ти можеш не впізнати, не згадати,
В наступному можливо леді буду Я,
І ти мене вже будеш вчити й дратувати …
Оскільки час мій добігає фінішу галопом,
Оскільки я як день і ніч мінливий,
О скільки ж ще зустрінемось, ні тут, ні там, ні згодом !?
В газетах надрукують з заголовком …
Помер “Поет” той що? Шкода що нещасливий …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2012
автор: Віктор Непомнящий