Мовні депеші

І  ніхто  ніколи  не  повірить  у  те,  
Що  життя  –  святе.  
У  поетів  –  все  одно  покорчені  рожі  
І  читають  вони  –  не  те.  
І  на  знимках  –  лиш  запах  того,  
Що  вважали  ми  за  протест.  
Самознищення  –  теж  пусте,  
Як  і  дорога  до  храму,  авжеж…  
Як  той  вкрадений  поцілунок  
За  колоною  театру  моїх  небес,  
Захована  проскурка  до  кишені  
На  випадок  раптових  потопів  або  пожеж.  
Цей  хліб,  добутий  як  істина,  з  полів,  
Що  не  мають  меж.  
Цей  хліб,  що  добувають  як  
закон  із  беззаконня  
ТЕЖ!..  

Це  ж…  мій  дар…  Моє  слово,  
Сховане  в  воло  
Голуба  Миру  
На  славу  
Мовних  депеш…  
Слухай…чуєш?  
Раз  втративши  мову  і  розум,  
Уже  не  вернеш.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349904
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.07.2012
автор: Хельга Ластівка