І ніхто ніколи не повірить у те,
Що життя – святе.
У поетів – все одно покорчені рожі
І читають вони – не те.
І на знимках – лиш запах того,
Що вважали ми за протест.
Самознищення – теж пусте,
Як і дорога до храму, авжеж…
Як той вкрадений поцілунок
За колоною театру моїх небес,
Захована проскурка до кишені
На випадок раптових потопів або пожеж.
Цей хліб, добутий як істина, з полів,
Що не мають меж.
Цей хліб, що добувають як
закон із беззаконня
ТЕЖ!..
Це ж… мій дар… Моє слово,
Сховане в воло
Голуба Миру
На славу
Мовних депеш…
Слухай…чуєш?
Раз втративши мову і розум,
Уже не вернеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349904
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.07.2012
автор: Хельга Ластівка