І. К.
А пам’ятаєш Ліду Караван?
Як ти сором’язливо залицявся,
близенької балаканки боявся, –
художник молодий – кудлай Іван.
Смаглявка гарна, карий блиск очей,
духмяне прядиво чорнявого волосся!..
Коханнячка у вас не відбулося,
мені ж і досі погляд той пече.
Дивилася на мене із під брів
так глибоко й довірливо-лукаво!
Яка ж красива! – серденько гукало.
А де ж Іван? А кавалер – побрів.
Які ж були тоді ми молоді!
Навідувались в гуртохату разом.
Їй в очі не вдивлявся я ні разу, –
тобі за свата виступав тоді.
Симпатію свою я опікав,
щоб хлопці-пустомелі не чіплялись.
Коли очам стрічатися траплялось –
іскристим позирком красуню обпікав.
А ти ходив, здавалось, сам не свій.
Вона твоїх страждань не помічала.
Щось бачила, та серденько мовчало.
Чи пам’ятаєш, друже сивий мій?
Дипломувався я. Коли ж служив, –
вона прислала в армію листівку.
Не відповів. І досі каюсь гірко.
Хотів, щоб з нею друг Іван дружив.
Сміється доля з вірних диваків…
Не вмів доки й женився цілуватись.
Один лиш раз, коли зайшов прощатись,
разок останній, щоб помилуватись –
зустрілись губи – ніжні і палкі.
Лиш доторкнувся.
А вони ж такі!..
Гуртожиток, неначе вулик гув…
Давно минулися літа медові.
Ті романтичні вечори чудові
чи згадуєш?
А я, бач, не забув.
Кераміки через десятки літ
стрічаються, мов найрідніші люди.
Забув кому подарував етюдник,
а пам’ять про бадьорих бджіл зберіг.
Порозлітались друзі по світах,
та в серці поселилися назавжди.
І досі ще струмить криниця вражень –
у пам’яті блаженна мить світа!
Я сватом був частенько на віку…
Через багацько літ мені сказали,
що Ліда у щоденнику писала:
«Приходив Саша мій…
Мій опікун».
Олександр Печора
м.Лубни
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349931
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА