В липневу ніч, коли рибалка-місяць
з-за хмари випливе скляним човном,
приходжу я до проклятого місця,
посеред лісу над старим ставком...
Терпляче жду, коли в левадах сонних
затихне чаплі зляканої крик
і випірне з імли глибин бездонних
Дзеркальний Короп - долі чарівник.
Не загадаю слави ані сили,
Не попрошу багатства суєти...
Лиш запитаю: "Ніжна моя, мила,
чому мене тепер забула ти?"
Бо ти старий, - промовить мудрий короп,-
між вас провалля і бездоння літ.
Тобі - тісних задвірків сірий морок,
а їй - дорога у безмежний світ...
Бо ти - чужий,- його почую присуд,-
самота й смуток - ось твоя рідня.
Для тебе глупа ніч у вікнах висне,
а їй відкриті настіж двері дня.
Тобі з гори, а їй іще на гору,
ти - осінь, а вона лише весна...
Замовкне мій старий Приятель-Короп...
і згине в крижаних глибинах дна.
Крабат, 19.04.2011 року́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349994
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2012
автор: Володимир Минькач