Рожево-медовенькі хмари
В гострих очах іскорками...
Вітер додолу гне тополь
В лице забризкАє водиця.
Добре, що не так сильно,
добре — мені пощастило!
Довкола лиш вітер літає
Свище, дерева ламає...
Кружляють листочки у вальсі,
Їх гілочки ніжно шматують.
Як добре мене щось прикрило,
Це Добре — мені пощастило!
Вдихами рухаю стовбур —
Широка грудина між гілок
Не бачу я ноги очима,
Але ще дрижить десь піджилок...
Добре зовсім не відбило,
Як добре мені пощастило!
Сльози чужі на обличчі
Дістали вже з листя текти!
Уйміться! І вітер уймися!
Не вийшло убити — змирися.
Слабенький ти тополь звалило
Буває й таке — не зщастило.
Зі скрипом, зубами в корінні,
Завило ще більше Невдачне,
Здіймало, кидало каміння
З орошеной ніжной землі...
Але вже, нащастя, не чув я, й не бачив...
Як добре, що світло в душі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350080
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2012
автор: Квіталь Ем`ятих