Мов поклик неба, мов незнана злива,
В якій і мертва, і жива вода,
Лунає незбагненна і тремтлива
Та скрипка, що довіку молода.
За струни правлять їй пташині співи,
Самотність березневого дощу
І слово позабуте та журливе,
Яке від себе все не відпущу.
Мелодія злітає від кохання,
Мелодія стихає від жалю,
Бринить, немов уперше чи востаннє,
Зізнанням щирим: світе, я люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350227
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2012
автор: Копачівна