Самотня лялька Долі,
Маріонетка не свого життя,
Розгойдані руками проти волі
Душі її шалені почуття.
Незримі смутку в неї очі,
Застигли грозами холодної журби,
Просякнуті печаллю довгі ночі,
Заметені сніжинками зими.
Вона ж так прагнула кохання,
Бо мала серце і гаряче і живе.
Вона хотіла в мріях політати,
Єством відчути почуття те неземне.
Але забрали в неї мрії,
Безжально щастя вирвали з її життя.
Їй залишились нездійснені надії,
Спаплюжені зимою почуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=35023
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.08.2007
автор: Самотня