…Я відпустила…

Я  позбираю  всі  думки  у  голові
В  одну  велику  превелику  купу.
Я  бачу  відображення  своє  в  воді
І  сам  бог  Посейдон  трима  мене  за  руку.

І  поміж  нас  пливуть  маленькі  рибки.
Такі  красиві  й  кольорові.  Та  на  жаль  німі.
А  десь  на  небі  ще  палає  сонця  скибка,
Поміж  хмарками  білими  світить  вгорі.

Стою  навколішки  й  дивлюсь  на  полотно,
Яке  малює  матінка-природа.
Таке  чудесне  і  живе  завжди  воно...
Повірити  у  диво  -  ще  одна  нагода!

У  чистім  віддзеркаленні  води
Я  посміхаюся  невинно  та  наївно,
Бо  не  ступала  ще  нога  гріха  сюди,
Тому  усе  безмежно  щире  і  чарівне.

Але  недовго  буде  цей  куточок  ликувати...
Це  свято  все  ж  закінчиться  колись.
Чому  ж  повинна  я  тобі  усе  прощати,
Щоразу  промовляючи  :  "Вернись!"?

Я  відпустила,  бо  душа  того  бажала.
І  вирвала  їз  серця  всі  думки  шалені.
Забула  вже,  як  палко  я  тебе  кохала.
Розплакалась!  Тому  й  вода  у  озері  давно  солена...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350417
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.07.2012
автор: Віра Голиш