Цей вивих важко зрозуміти,
Ось так народи і щезають,
Коли з тобою рідні діти,
Як чужоземці, розмовляють.
Вже пізно буде нарікати,
Батьки тут винні, а не діти,
Що «папой» тата стали звати,
Цей вивих важко зрозуміти.
Бо ж навіть звірина чи птиця
Всяк по-своєму розмовляє,
Щоб не пропасти, не згубиться,
Хоч інші мови розрізняє.
Ти ж не папуга, ти людина!
Цінуй своє і вчись чужому!
Щоб розквітала Україна
І лихо не прийшло додому.
Все починається з малого,
І будуть діти «кушать», «пить»,
Байдуже буде їм до всього,
Душа в манкуртів не болить.
І ось ці дочки і сини -
Уже не плоть свого народу,
А «население страны
Русскоязычное» від роду.
У світі лиш огидні змії,
В яких роздвоєний язик.
Від думки дурень багатіє.
Яка різниця? Я так звик.
Різниця є, сліпий не бачить,
Що так підрубують коріння.
Тобі майбутнє не пробачить
Асимільоване насіння!
Вбивають мову, щоб народ,
Країну згодом розділити.
«Рускоязычные, мол, вот» -
І їх потрібно захистити.
Для цього Думою закони
Давно вже прийняті в Москві,
Прибрати хочуть перепони,
Державність знищити в крові.
Це зроблять нашими руками,
І участь візьмуть наші діти.
Невже ми дурні, щоб віками
Дітей чужої мови вчити!
30. 05. 2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350493
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.07.2012
автор: Мирослав Вересюк