Якщо я занедужаю,
лікаря звати не стану,
я звернуся до друзів
з проханням (як вистачить сил):
застеліть мені степ,
і запніть мені вікна туманами,
засвітіть каганцем
щиру зірку з далеких світил...
Я ходив навпростець,
та нічим я себе не знеславив...
Раптом куля мене
не мине в справедливих боях,
Розгорніть чисті рядна,
що літо з барвінку зіткало,
Зав'яжіть мені рану
серпанком дороги в горах.
Ніж мікстури аптечні
краща склянка , що повна проміння,
Подих вітру пустель,
водограїв прозорий кришталь.
От у кого насправді
лікарі мають вчитися вміння,
От де ліки, і от де
накращий на світі шпиталь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350868
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Володимир Минькач