Втопитись не боюсь в морях і океанах,
Бо жага до життя не дасть мені втонуть.
Та страшно, якщо хтось в моїх душевних ранах
Розсипав раптом сіль (розважився, мабуть).
Ще страшно, якщо друг – за так, «заради спорту»,
Підленько сміючись, ввіткне у серце ніж.
Ви скажете:- Це друг? Не вищого ж він сорту.
(Не буду ж в мікроскоп дивитись, перше, ніж…).
А ще боюсь його зрадливого мовчання.
Байдужості очей і холоду думок.
Боюсь не зустрічей – журливого прощання,
Брехні і зради тінь, і гострих слів голок.
Не хочу я біди – боюся, як всі люди.
Ще не навчилась я розв”язувать вузла,
Розв”язувать задач, де в відповіді – нулик,
Коли один й один – повинно бути два.
Я не боюсь гадюк, фізалій, скорпіонів.
Та я боюсь людей, що жалять гірше змій.
І я не охоплю мільярдами нейронів
Всю глибину таких непрИйнятних подій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351017
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Ліоліна