Я душу Вашу небом зігрівала,-
Для мене щастя в світі більшого нема.
Молилась Богу, серцем чарувала,
А Ви торкались ніжно кінчика пера.
Я Ваші очі грозами вмивала,-
І десь між росами стелила я всі сни
Хіба не Доля небом згордувала?
Вона ж хотіла з Вами в мріях до весни.
І не кажіть, що в серці раптом пусто,
Що осінь за ́вжди залишає нам сліди...
Бо хто ж відчує неба сірі згустки?
На Долю схожий Хтось?.. Та це чомусь не Ви... ́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351041
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Весняна Осінь