Заковані в віконні рами,
пройдені миттєвим значенням
ці сонця не сходжені долини
закриті у соціумі на маленькі
другорядні опції.
Витоптані сотнями ніг з болота,
травою поросло коріння головного мозку
головний лікар каже що так потрібно,
потрібно для повсякденності й ножа,
фінського,
а чи знають про це вони?
бранці ночі, бранці холоду,
ті, що п’ють лід с гарячою колою.
Вони несуть ці матерії сходження,
полощучи собі горло магістралями й коліями.
Нанизуючи рани собі на шию,
як прищепки,
невже любов до болю
вища за будь-яку іншу ціль
бути кволими чи голими перед богом
своїх маршрутів
в станційних відблисках горять птахи жалю,
горять птахи смутку,
тятива луків електричними імпульсами
потрапляють до кожного руху
цих птахів без шкіри,
волелюбно розцінюючи тютюн
я узрів волю ангелів, що без крил.
Якось тонучи у нафті та щасті
Закопали себе,
Навіть не спробувавши виплисти,
Маючи при собі ласти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351073
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.07.2012
автор: ImmortalPsycho