Від землі відриваюсь, як душа до поезії рветься,
Немов ластівка, я вирушаю у вільний політ.
Хай відчують усі безкінечну любов мого серця!
Хай почує мій радісний спів цілий світ!
Мені хороше так у просторах ясної блакиті!
Тут нема перешкод, що зламали би волю мою,
Тільки тут мої крихітні крила насправді розкриті,
Тільки тут мені добре, немов у небеснім Раю.
З моїх ніжок маленьких злітають залізні кайдани
І дзвенять, об асфальт розбиваючись вщент.
Суєта будніх днів тільки тут лише спокоєм стане,
Й необмежена вічність зійдеться в єдиний момент.
Я морозне повітря ковтками глибоко вдихаю,
Над землею казковою я замираю на мить.
Так вона ж неосяжна, я просто не бачу їй краю!
Так її ж нереально моїми крильми охопить!
Я любові зерно кину, може воно розростеться,
І сльозами від щастя я рясно його окроплю!
Завжди в небо лечу, як душа до поезії рветься,
Лиш на волі творю я, живу і безмежно люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351218
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2012
автор: Юлія Ярема