Обожнюю, осінньою порою
Тихенько в шелесті листви ступати,
Щоб не злякать її ходою
І часом сон не перервати…
У сні, чи наяву не знаю?
Чи то так осінь зчарувала?
Ти йшла зі мною і співала
А я закохано дивився...
Я плакав, а чому не знаю,
А ти легенько обіймала
І стиха, стиха утішала
Та й поцілувала!
І серце рветься, як згадаю
Тебе зі мною вже нема.
Нема, нема того вже раю,
Усе забулось, все пройшло
Зима усе це спопелила
І тихо, тихо притрусила,
Холодним снігом замела
І серце кригою покрила!
Давно вже ти, чужа кохана,
Скінчилось непотрібне шоу!
Але чомусь, як прийде осінь,
Ти снишся знов мені і знов
Можливо - це через волосся?
Воно ж у тебе золоте
Про нього згадую я в осінь,
Та знаю - скоро це мине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351231
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2012
автор: Роман Українець