Так липа не цвіла, напевно, сім століть!
Густа бурштинна пахощ оздоровча
Пливе межи граційних зелен-віт,
Стікає медом в мідні ночви ночі,
У настрій, що із дивом вперепліт.
Так липа не цвіла вже сім тисячоліть!
Купіль душі спасенно-феєрична
У час, коли почався зореліт
До світу і до серця по дотичній…
Як віщо світить місячний софіт!
Цвіте моя душа на всю квіткову міць:
І тихо водночас, і на високій ноті.
Вже рогом місячним п’є чари червня ніч,
Й кида униз монети зорезлоті,
І темні коси опускає з пліч.
Летить у небі зір густий бджолиний рій.
Можливо, що уперше і востаннє
Бог з ваз своїх святкових нам налива настій,
Щоб нам сягнуть граничне і безгранне.
Постій іще. Постій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351232
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2012
автор: СавчукМикола