Це усе напевно навмисно.
Доля губить корали й намисто.
Все те ж саме знову і знову.
Я гортаю цю книгу по колу.
Як дешеві бразильські серіали,
Всі ці сцени ж чужими ролями.
Не моє лиш для мене,
Й не для мене моє.
І щось знову священне
Прийняла за своє.
Вже боліли ці очі,
Тільки постать не та.
Ну чому не взаємна
Ця німа пустота?
Краще навіть кричати,
Кращий біль від тортур,
Ніж так глухо мовчати
Серед тіней скульптур.
Ну чому це все знову?
Я ніяк не збагну…
Ну чому нема стежки
У банальну весну?…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351543
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2012
автор: Сонячний Янгол