Тебе пізнаю серед тисячі облич.
Твій образ – нечіткий, незримий,
Та все ж нізащо я не пройду мимо,
Якщо побачу. Ти мене поклич,
Бо й ти пізнаєш. Десь серед світів,
Десь серед веж чи непримітних хиж,
Вдивляючись у небо, ти стоїш,
Серед самотності і стогнучих вітрів,
І просиш ти,
Щоб обійнЯло небо нас, закоханих безмежно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2012
автор: Ліоліна