Прошуміли часи вітром порох змели,
В вир буття кинули тінь на узбіччя.
Попри все в майбуття не згубить,донести
Почуття і стосунки довічні.
В різні боки пішли і навіки чужі,
А межа стала болем мовчання.
Силует з забуття увірвався в життя,
І схилився в німому риданні.
Ясне сонце зійшло,погляд впав у вікно,
Сон здалось за фіранку сховався.
Мов би маминих рук притулила чоло,
Посивілого сина так ніжно торкалась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351969
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2012
автор: Вразлива