Крутить снігом завірюха
І мороз щипає вуха.
Наче хоче залякати,
Не пускає вийти з хати.
Але ми не боягузи,
Светри одягли, рейтузи,
Чобітки і кожушину,
Щоби гріло груди,спину.
А на голову – вушанку,
І до самого смерканку,
Ми на гірці так каталися,
Що аж санки поламались.
Від морозу розпашілі
І від снігу зовсім білі,
Вже, як почало смеркати,
Ледь добралися до хати.
І бігом, хутчіш до мами,
Та, аж сплеснула руками,
Бо ми мокрі і холодні,
Потомились і голодні.
Насварилась і сказала,
Що давно нас виглядала,
І, щоб завтра знов гуляти,
Навіть не просились з хати!
Але нам відомо теж –
Мама любить нас без меж!
Любить, пестить і жаліє,
Нас чудово розуміє.
Бо сама маленька була
І про це ще не забула!
23.12.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2012
автор: Мирослав Вересюк