Пам’яті Марії Скрентович – Лаврів

В  Залукві  дівчина  росла,
Вродлива  й  мудрая  була.
Законом  Божим  дорожила
І  землю  рідную  любила.

Свою  родину  шанувала,
Усім  навкруг  допомагала,
Своєї  мови  не  цуралась,
Бути  корисною  старалась.

У  неньки  вчилась  працювати:
Варити,  прясти,  вишивати.
У  батька  –  звичаїв  родини
І  жити  ради  України.

З  людьми  й  роботою  дружила.
Отак  собі  Маруся  й  жила.
Помалу  дівчина  зростала
Й  красунею  нарешті  стала.

Коса  до  пояса  спадала.
Вона  завжди  і  скрізь  встигала:
До  церкви,  клубу,  на  зібрання,
В'язати,  лагодити  вбрання.

Учитись,  молодь  гуртувати,
Околицями  мандрувати…
До  всього  дівчина  готова.
Струнка,  висока,  чорноброва…

Тепер  би  юнці  лиш  радіти,
Сміятись,  мріяти,  любити  …
Але  біда  прийшла  в  оселі
Всі  люди  стали  невеселі.

Чужинці  захопили  край  –
На  боротьбу  народ  вставай!
Маруся  стала  зв’язковою,
Адже  ця  жінка  –  з  головою.

В  ОУН  Марійка  –  «Звенислава».
Далеко  йде  про  неї  слава!
В  підпіллі  марно  не  сиділа,
Чимало  в  неї  було  діла.

Із  братом  зброю  привозила,
Дівчат  у  проводі  школила,
У  Чорнім  лісі  воювала.  
Свою  Вітчизну  захищала…

Та  патріотку  упіймали,
В  тюрмі  безжально  мордували.
На  зраду  нелюди  чекали:
«Не  витерпить!»  -  надію  мали.

Все  витерпіла  Звенислава  –
Рука  ворожа  не  зламала:
Ні  віри  в  Бога,  ані  духу,
До  волі  та  звитяги  руху.

Судили,  заарештували
Й  на  каторгу  її  заслали.
В  Сибірі  в  шахті  працювала,
Але  навколішки  не  встала.

У  Воркуті  зазнала  лиха  –
Гнітили  зверхність,  злоба,  пиха.
Та  не  зреклася  свого  роду,
Ні  мови  рідної  й  народу.

Пісень  українських  співала,
В  душі  завжди  надію  мала,
Що  ще  побачить  Україну
Батьків,  братів,  усю  родину.

Що  ще  зіб’є  росу  з  стежини,
Що  в’ється  з  рідної  хатини,  
Що  соловейка  ще  почує,
Зірве  калину,  що  чарує…

Збулася  заповітна  мрія  –
Вернулась  в  рідний  край  Марія.
У  Львові  з  радістю  осіла
Готова  знову  в  бій,  до  діла.

Нема  в  живих  вже  Звенислави.
Та  час  не  стер  про  неї  слави.
Її  і  досі  пам’ятають,
Всім  про  землячку  повідають.

Яка  віддала  все  країні  –
Своїй  квітучій  Батьківщині!  
Яка  боролась  без  упину
За  незалежну  Україну!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352122
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.07.2012
автор: палагняк