В Пустелі Оазис кличе подорожніх до своєї прохолодної Блакиті.
І мене Блакить як спраглого в гарячих пісках кличе до себе.
Але не прохолоду несе ця Блакить, а зігріває і п'янить, робить мене в'язнем казок Шехерезади.
Добровільно простягаю руки для оков, що не відчуваю, і радо несу у Серці кинжалом з отрутою солодкою присмак оливкової шкіри.
Рай на Землі там, де під Північним небом Пустеля тіло своє підставляє палючим поцілункам і Сонце досягаючи Твоїх очей, запалює в них Небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352264
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.07.2012
автор: Лада Ранет