Дно велике – холодне і темне,
Потрапив туди можливо й даремно
Летіти б кудись далеко у небо,
Але запитай – воно тобі треба?
Так, так – запитай! Чи мало тих сліз,
Коли до «високого» тихо доліз?
«Це може на краще…» Не люди хотіли,
Коли вже до серця набігло зболіле
Не люди хотіли… Коли б не дорога,
Дала для утіхи малюючу змогу
І вже набігають… Тримайте кишені!
Ви хочете щастя небачені жмені?!
Тримайте, панове! Вам чи не знати,
Що совісті можна ще трохи придбати?
По світу мандрують «комерції» люди,
Продали ту совість… Що далі-то буде?
Що буде, то буде… Як кажуть «бувалі»:
«Такіє капрізи судьби мі відалі!»
Аякже, панове… Ви все вже вбачали,
І Ваші слова, весь люд, пробачали…
Всі будете жити, пані̀ та панове!
Прошу, сподівайтесь! Не буде промови…
До дна не потрібно…Ніколи, не треба!
Літаймо кудись, але не за небо…
---------------------------------------------
Дно велике – холодне і темне,
Сонце гаряче – велике й неземне
Світ ще маленький, як не хотіли,
Робили безмежним, та ми це не вміли…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352340
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.07.2012
автор: Вальдемар Феруменко