Проводжала доньку, вечір хусткою вкрив
Кожен двір, кожен дім, навіть хвіртку в саду.
Він вздовж вулиці темну вуаль розпустив
І крізь неї лив й лив якийсь тужний мотив.
Присмерк в сіті хапав, підтягав поводи,
Тиснув, наче удав, та посеред пітьми
Забіліла, мов день, церква рідна моя -
Хрест блискучий вгорі і такі ж купола.
Забіліло в душі, тіло стало, мов сніг.
З вік, мов віск із свічі, скапав згорблений гріх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352516
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)