В красі осінній, наче дівчина – хатина.
Курличуть сумно журавлі у висоті.
Немов в намисто, вбралася калина.
Рясними гронами красується в дворі.
Сидить старенька на порозі, спочиває.
На скронях сивина, як білий сніг.
Пожовклий лист, тихесенько кружляє,
багряним килимом встеляться до ніг.
Зашепотіла золотиста днина.
Заколисала жінку,як мале дитя.
І сниться сон їй, що вона дитина.
Біжить чимдуж босоніж, край села.
Вже колосків назбирана торбина.
Тепер скоріш до дому, на обід.
А у дворі, красується калина.
Чарує погляд, гронами ягід.
І сниться їй:вона струнка дівчина.
Свати із рушниками в двір ідуть.
Теплом пашить осіння днина.
Музики весело в сопілку дмуть.
І сниться знову:Сутінки. Хатина.
Сім’я весела. Вечеря на столі.
А у колисочці, мала дитина.
Мов янголятко, посміхається у сні.
Всміхнулася крізь сон старенька,сяє.
В ту мить, неначе квітка розцвіла.
На тім й, прокинулась. Вже вечір догорає.
Оглянулась. Нема нікого. Лиш вона.
Сльозу утерла. Підвелась. Зітхнула.
Ввійшла в хатину у свою пусту.
Щаслива мить, зі сном її минула.
Зоставила у серці лиш журбу.
Вже сутінки. Навколо все дрімає.
Лише шумить калина, мов ріка.
Все бачила вона та добре знає,
не сон солодкий був це,а життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352568
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: ганна станіславська