Я пригадую руки ласкаві,
Що пестили голівку мою,
Очі ніжні та коси русяві,
Добру усмішку, мамо, твою.
Пам’ятаю, як ти жартувала,
Як навчала чужого не брать,
Як ти муки пекельні скривала,
Щоб нас з братом, бува, не злякать.
Як любила ти дзвінко сміятись,
Як співала всім бідам на зло,
Як уміла любов цінувати
І радіти, як іншим везло.
Як надіялась в щасті прожити,
Не одну ще зустріти весну…
Та недуга підступна й жорстока
Обірвала надій тих струну.
Не змогли лікарі у двобої
Молоде відстояти життя.
Верх взяла смерть кістлява й косою
Погасила твій вогник буття.
Потрощила бажання та мрії
І затьмарила весь білий світ,
Сльози й горе на дім наш звалила,
Розтоптавши років твоїх квіт.
В домовині дитинство забрала.
Вже йому не буде вороття.
Щастя, спокій та радість украла –
Без матусі яке ж то життя?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352574
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: палагняк