А раптом він мені усміхнеться?!

Холодна  кава  і  так  невчасно
Остання  згадка  сидить  у  кріслі
А  він  приїде.  Моя  уява  
малює  чітко  картини  грізні.  
Як  зустрічати?  Обняти  може
як  вже  прожите?  Чи  усміхнутись?
І  щось  сказати,  солодко  й  п’яно?  
Чи  зразу  холодно  відсахнутись?
Чи  може  просто  втекти  із  дому?
Сльозами  вмити  думки  й  світлини
Чи  показати  награну  втому
Й  лічити  мовчки  пусті  хвилини?
Як  подивитись  людині  в  очі
Котра  ще  вчора  була  всім  світом
Через  котру  не  доспала  ночі
І  подих  стримувала  два  літа?
Через  яку  божевільна  стала,
Ревнива,  звергнута  із  Олімпу
Через  яку  я  себе  втрачала
Й  кохала  щиро  (як  вміють  діти)...
І  вже  стає  невимовно  страшно
Уже  так  скоро  ввійде  він  в  двері
А  раптом  очі  його    побачу
Й  порину  знову  у  світ  істерик
Усе  так  просто.  Усе  так  пусто.
Й  повітря  в  грудях  так  вільно  б’ється
А  раптом  він  мене  не  відпустить?!
А  раптом  він  мені  усміхнеться?!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352578
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: Oxa