четверта, п`ятдесят чотири –
і ні секунди мінус-плюс…
це Той, Хто Любить Мене Щиро
ефірним
ароматом миру
краєчків
вій моїх торкнувсь,
обравши мить – римо́вану,
ритмічно-акценто́вану,
котрої са́ме
нині на світанні
я со́лодко і за́тишно
проснусь…
заради погляду мого́
найпершого,
спросо́нного,
здивовано щасливо-го! –
узяв насичену із помаранча стружку,
поклав жовтогарячою каймою
на східнім видноколі світло-смужку…
прокиньсь… проснись…
глянь у вікно і стиха осміхнись
...стріпнула віями сьогодні до схід сонця
і справді осміхнулася заледь Йому –
Тому,
Хто Любить Щиро…
з-під ковдри, спонад подушо́к,
дістав мене, як любе немовля!
дбайливо загорнув
у невловимі зором крила:
на дотик –
лагідний і невагомий білий шовк,
на відчуття –
Нечаяної Радості небесна світла сила…
ми бачили
удвох
здаля
як прокидається непо́спіхом Земля!
ворушаться
і потяга́ються зо сну поля…
як ластів`я у сховку крильця розправля,
як осідає на траву роса,
до верб і мальв
назад висотується з сутінків краса…
…мого життя римує,
осяває,
виразно акцентує кожну мить
Той,
Хто Мене відда́вна знає,
хто мене справді Щиро
Лю-бить…
24.07.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352606
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: Валя Савелюк