Я так люблю мелодію дощу,
Коли в задуму поринає небо.
Вона наштовхує мене на самоту,
Де тільки я. Нічого більш не треба.
Коли немає смутку й метушні...
Ти наодинці з власними думками.
І спогади хороші і сумні,
Стають пізніше вдалими рядками.
Я так люблю лишатися сама,
Коли немає нарікань і слів.
Здається в душу вже прийшла зима...
Холодна і морозна заметіль.
А за вікном ще йде маленький дощ.
Чомусь лиш він навіює життя.
І хочеться сказати хоч би щось,
Але зі мною тільки самота.
Вона мені допомагає зрозуміти,
Яка була, якою стала я.
І що я можу у собі змінити.
Для чого дане це мені життя.
Вже дощ повільно стишує свій звук.
Мелодію його уже не чути...
А стрілки у годинника все йдуть і йдуть.
Ми сильними усі повинні бути!
Випробування, розпач і журба...
Все це ми маєм пережити.
У кожного із нас своя мета.
Своїм життям потрібно дорожити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352959
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2012
автор: Ірчик