Чого ж така ти, мово вкраїнська, безталанна?
Чого тебе вбивають вже більш, як триста літ?
У мені не помреш ти, клянусь, о рідна панно!
Тобі я подарую ще не один політ!
Знекровлювали тіло поволі - пальці тяли,
За ними руки, ноги твої - траплялась мить.
Хто тяв? Та ті, хто Матір в полон ворожий брали.
Та голова на шиї і серце ще горить.
Нескорені вершини, гаптовані долини,
Незаймані стежини тобі я піднесу.
Цвістимеш ти, не згинеш, о мово материна!
Допоки сонце сходить і п'є трава росу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353734
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)