Стаємо ближче на життя лише в проваллі,
коли земля і небо смуга смоляна.
Здається, завжди ти була така -
з шматочком льоду, замість сліз прозорі каплі.
І двічі в річку ти впускала тільки сильних,
переступала нафарбованість душі.
Це як згоряють коло ставу комиші.
Це наче вгору з пошматованими крильми.
Ти метостазами в'їдалась в людську пам'ять.
Велична стала на мільйон сторіч.
Титани ходять поряд тебе пліч-о-пліч!
Ти, Вічність, вперта, та ніколи не згораєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354040
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2012
автор: Ліна Біла