Мов перший подих після коми,
Мов сяйво перших сонячних проміннь,
В момент блаженної утоми,
З'явився перший з наших поколінь.
Наші душі, любов'ю з'єднані в одну єдину,
На світ з'явилися із криком,
І чи породили Бога ми чи Сатану,
Чи захлинуться радістю усі чи лихом,
Нам байдуже, бо лиш це зайвий доказ,
Що все не так, як чуємо зі слів батьків,
І попри невдоволень демонстративни показ,
Наш вогонь ще не згорів.
Він палає, ніби зірка серед ночі,
Хоча через напівзакриті очі,
Ми не бачимо сумних речей.
Бо що горить - в кінці згорає,
Лиш дим та попіл по собі лишає,
І навік щезає через мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354396
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.08.2012
автор: Даниїл Рістор