Ви, боронь Боже, лиш не зачепіть
Плеча зненацька, а чи навіть пальця,
Бо гра пристойна обернеться вмить
На те, чого так прагнуть і бояться…
(Людмила Гнатюк)
Сонце зігріти ось так, наче ти, не зуміє,
Може, до мене йому невимовно далеко.
Ти – в моїм серці, нехай там немає надії,
Я не синиця в руках, я у небі лелека!..
Дощ цілувати ось так, наче ти, не спроможний,
Може, й дотла він пронизує руки і губи.
Так тільки ти мою душу хмільну розтривожиш,
А через мить вже свій слід у тумані загубиш.
Небо ціле мене так обгорнути не здатне:
То тільки ти обіймаєш до хрускоту в пальцях.
Що це було?.. Мабуть, варто нам просто змовчати -
Те, чого прагнуть, і те, чого дуже бояться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354512
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 01.08.2012
автор: Halyna*