По стопах буденних і приземлених, на цвяхи ступаючи босоніж,
ти матимеш змогу переконатися, що у всіх насуплених замовчано
є свій коханий небіж, з яким щось нерадісне сталося.
І вони картаються постійно, і застелюють постіль пусту,
бо щоночі виходять на простір, наповнюючи безсонням тіло,
викидаючи змокрілу від сліз хустку, набиваючи собі синці на ноги,
на голови - постріли, на серця - хрести.
По стопах їх, по крові, по тілам, виходь все далі, далі, далі.
прийми як дар їхню жагу до втрат, прийми в обійми постаті в полях,
що стрітяться тобі, вплетені в трави. Прийми їхню любов, змирнілу від печалі.
Любов,що взута у церкви й могили,
краще її тепло можуть тримати хіба очі,
та й то не людські, не звірині, а Божі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354589
Рубрика: Нарис
дата надходження 02.08.2012
автор: Святка Ностальгія