Розплодившись
у великих житлах,
освятивши лінь свою і страх,
сховані
від сонячного світла,
люди-павуки сидять в кутках.
Навчені вони
на кожній мові
спритно прославляти хазяїв,
їх потреба –
тільки
в свіжій крові
в якості видовищ
і харчів.
Завжди у теплі,
розкішні й ситі
(хай навкруг нічліжка
чи тюрма),
ловлять у клейкі,
солодкі сіті
молодих,
замріяних комах.
На байдужість й лицемірство
хворі
(вже
мутацій
перейшли межу),
люди-павуки
в своїй коморі
темряву і сморід
стережуть.
Добре вміють бачити і чути:
спробуй вимести –
і щелепи міцні
вжалять,
в тіло випустять отруту
підступу,
насмішок
і брехні.
Будуть жити,
поки мить остання
світу конформістів
не мине.
Ніч прийшла.
Вже час на полювання…
Затопчіть, будь-ласка,
хтось
мене!
17. 07. 2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354681
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.08.2012
автор: Ігор Бринцев