Коли мені погано я пишу,
У своїх віршах я тихенько плачу.
І написати слово так спішу,
Бо в ньому порятунок свій я бачу.
Воно тримає мене на плаву.
Слово рятує душу від погиби.
Слово живе, і значить я живу
І не тону в будення сірій глибі.
У слові смуток радістю звучить,
А рима вірша може заспівати.
Вірш не німий, він голосно кричить.
Йому не шкода голос свій зірвати.
Він заспіває в нашому єстві,
Струну душі торкаючи легенько.
Будуть звучати ті слова нові,
Лиш голосно - ніколи не тихенько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354706
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2012
автор: Надія Осіння