Я поет, який заганяє себе у кут
Я кут, який заганяє себе у поета
У ньому давно ніхто не стирає бруд
Лише спочиває твоя самотня комета.
Цей дах протікає, у ньому безліч дірок,
А руки мої наповнені запахом лісу.
Я простягатиму завжди їх до зірок.
Доросла, але як доти вірю в Алісу.
Я поет, який виганяє себе з кута
Я кут, який заганяє в собі поета.
Я дихаю в простір, а він то лише діра
В якій спочиває твоя самотня комета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354764
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2012
автор: СвітЛана