Знов молюся на ту пустелю, той забутий всіма ясир,
Чи на поодиноких, яким сунути пілігримами.
І просити хоч кілька крапель тої вранішньої роси.
І ставати глибокими, і робитися незримими.
Бо так хочеться встояти в цій круговерті із сонць та рим.
Не ловитись на міражі, не продатись за вічні води.
І щоб вів мене той, останній, повний мудрості пілігрим.
Зі сльотою в зіницях і п'янким ароматом свободи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354797
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2012
автор: ІлюзіЯ