Кожного дня в пусте холодне ліжко,
Не гріють подушки і покривала,
Воно ще досі пам’ятає твої ніжки,
І те, як ти на ньому солодко стогнала.
Для них я став чужий, холодний,
Тепер і сон для мене розкіш,
Небритий, змучений без сну, голодний,
Повідчиняв усі поеми навстіж …
Потроху відвернулись друзі й близькі,
Непевно не найшов свою ще сутність,
Для тебе я упав занадто низько,
А місяць тут триває наче вічність …
Ти сон, бажання, мрія дурня,
Яку бажаю більш всього на світі !
А пам’ятаєш ? Ні не січень, кінець грудня,
Коли зимою ти одна мені світила ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354810
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.08.2012
автор: Віктор Непомнящий