Якби можна було вибирати,
чи кохати нам їх чи ні,
ми б могли щасливо зітхати,
і літати немовби в сні.
Не були би уже залежні-
від простого того-"привіт",
і від погляду у безмежність,
що так легко руйнує лід.
Не страждали б тоді ночами,
за відсутність вхідних дзвінків,
і не думали вже серцями,
а включали би розум свій.
Ми вже втратили глузд здоровий,
разом з ним і спокійний сон,
ми не є виліковно хворі-
бо хвороби ім*я-любов!
Так, ще маєм надію в думці,
що повернемось до життя,
але це не парфуми в сумці,
які можна змінить щодня.
І без сварок немає слова,
наші нерви кричать за нас,
а банальністю пахне мова,
зупиняє прохання-час!
І для вас ми стаємо кращі,
Викорінюєм з себе зло
,тільки так, щоби ви,ледащі,
повернули до нас добро.
І яка нам за це подяка,
лиш сухе,як вино,"люблю",
це все фальші брудна ознака,
що заховує біль в пітьму.
Та нажаль ще до цього часу,
не знайшлося ліків таких,
що лікують залежну масу,
від кохання і сліз гірких.
А, можливо, тих ліків не треба,
Бо воно вартує того,
Щоб за нього кидались в небо
Й почуттями шукали свого.
Бо життя без кохання як цей
Прожитковий нещасний мінімум,
Ми без нього як пил речей
Перетворимось в сірий соціум.
То таки не потрібен вибір
І навіяні злі догадки
Ми кохаєм, щоб люди не вимерли,
Щоб в коханні росли нащадки!
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354892
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2012
автор: Марічка Берізко