Коли вам кажуть, що все дуже просто – не вірте, бо є декілька варіантів – або недуже просто або дуже непросто. У цім житті просто так нічого не дається. По собі знаю.
Ще років 6 тому відкривала свою справу, але не мала і гадки про те, що так швидко справи підуть в гору, інвестори з’являться самі по собі, успадкую тітчине майно...
І, гадаєте, мені вельми пощастило? Можливо, бо в особистому житті налагодилось ще не так давно. Точніше, налагоджується. Вже місяців зо два, як познайомилась на виставці відомої художниці зі своїм Тарасом. Потроху, помалу, та і зав’язались наші стосунки.
Я вже почала розуміти, що мої почуття до Тараса ростуть з кожним днем. Байдужою бути не зможу. Але ж підкралися сумніви – чи він має симпатію до мене, чи до моїх коштів? Як би це зрозуміти? Хоч бери та шпигуй за ним... Чи в невидиму перетворитись. Чи так, щоб стати іншою собою. Неначе близнючкою...
Цікаво, бо близнюки ще з дитинства мені симпатично-загадкові. Ох, як гарно все природою закладено. Чому ж у мене немає такої сестри, щоб ми були настільки схожими, щоб ніхто часом не міг би відрізнити нас?...
Це ж ідея! Стати своєю близнючкою, а самій наче кудись поїхати.... Треба помислити. Так, Тарасу про своїх родичів ще поки нічого не розповідала. Цим, значить, і скористаюсь.
Але що б таке вигадати? І так, щоб коханий ні про що не здогадався...
Буде, значить, у мене сестра близнючка, повна мені протилежність. Вбрання має бути сумних кольорів, сама скромність. Та і зачіска відповідно цього образу. І декілька запасних речей, щоб не викликати підозри. зватимуть її Христею. Буде такою собі вчителькою з вельми малими прибутками. Так, уява є... Піду, на горі пошукаю, може що тітчиного знайду. А Тарасу зателефоную, скажу про відрядження на два тижні і нехай за Мурликом пригляне, а за сестру мимохідь скажу. Далі побачу, що буде.
Ось воно як! Ледь влізла у тітчину сукню, але ж що робить вбрання – відразу ж іншою стала. Себе не впізнала б і сама... Це те, що мені треба! Ще і валізку знайшла стареньку. Точніше, не те, щоб зношена, просто така давня. Тітка мала за звичку гарно зберігати речі. Навіть цю сукню неначе вчора пошили. Єдине, що такої тканини зараз у продажу немає та і фасон давно вийшов з моди, а назад не повернувся. Потрібно ще декілька речей до валізи. Краще за все буде знайти у секонд-хенді. Доведеться входити у ту роль.
У магазин пішла у «новому» вбранні – тій сукні, що вдягла. Продавщиця – молода дівчина так жалібно подивилась у мій бік, допомогла вибрати спідн6ицю та кофтину. Точнісінько те, що мені і треба було. Навіть знижку зробила.
Після такого дивного шопінгу вирішила зайти до улюбленої кав’ярні, що неподалік мого будинку розташована. Вже там мене не впізнали. Попросила меню, то офіціант так по-дивацькому подивився на мене та сказав, що кав’ярня недешева. Він що, знущається? Майже щодня заходжу до цього закладу. Замовлю собі круасани та каву, бо апетит зник, а, загалом, і круасанів не дуже то хочеться, бо той офіціант все ще підозріло в мій бік дивиться...
Додому повернулась, поставила валізу з речами посеред кімнати, пішла до ванної. А коли вилізла із ванної та подивилась у дзеркало – ой, хто це, я чи то не я? Навіть волосся не моє, ніби хтось його відростив та забув стрижку зробити. Ще ж місяць тому постриглася. Такого вчора ще не було. Гаразд, та для образа Христі згодиться. Знову вбралася у тітчину сукню та пішла до кухні. Все ж апетит з’явився. Десь у мене були напівфабрикати – налисники із сиром. Люблю таке до чаю. Та коли зазирнула до холодильника, то зрозуміла, що не хочу налисників. Що ж це таке? Може це яєчню приготувати? Але з яких то пір? У мене завжди яєчня як мінімум згорить, тому їсти не готую. Але нехай буде горіла, якщо так хочеться.
За 10 хвилин знову сиджу на кухні та їм яєчню – вперше в житті щось вдалось приготувати без сумних наслідків. Мені якось не віриться. О, двері вхідні відчиняються, То Тарас іде. І поки нервово гадаю, що то його робити, коханий заходить до кухні.
- Доброго вечора, - здивовано вітається Тарас, -а Олеся вже поїхала у відрядження? То ви, значить, Христя? Радий познайомитись. Здивування в його голосі поступово переходить у помітні нотки розчарування та жалібності.
- Доброго вечора, - тихо промовляю я, Христя, - так, Олеся вже у відрядженні. Мені теж приємно познайомитись. Ой, що це я? Може, складете мені компанію щодо вечері?
Тут очі Тараса загорілись:
- Ви знаєте, не відмовлюсь. У вас так смачно пахне.
Після невеличкої паузи на початку вечері, розмова продовжилась. Вже почала розуміти, що я не я і доля не моя. Мене і справді коханий сприйняв за сестру-близнючку, так що не доведеться надалі награвати. Вже пів справи зроблено. Тарас навіть яєчню похвалив і, як не дивно, посуд помив. Хоча зі мною, Олесею, він так жодного разу не поводився. Пішов Тарас додому, коли я вже Мурлика годувала. І хоча кіт теж із певною відстороненістю дививсь у мій бік, але їжу прийняв. Гаразд, а чому ж кіт мене тоді не впізнає?
Та ну це все. Завтра піду до офіса, дізнаюсь, як ідуть справи.
А день наступний почався не менш підозріло. Замість будильника мене розбудив кіт, який, як виявилось, спав біля мене. Такої! Кіт, який ніколи не лягав поруч, опинився на моєму ліжку.
Зібралась до офісу, вдяглась у блузку зі спідницею, що новопридбані у «бутіку» та за звичкою захопила документи. На вході привіталась із охороною, ті мені не відповіли. Коли зайшла до приймальні, секретарша Світлана, не піднімаючи голови, попросила зачекати на дивані. Тоді я дістала папери та поклала на стіл секретарші. Світлана підняла голову:
- Ви що, знущаєтесь із мене? Звідки у вас ці папери?
Та й інші працівники наче змовились. Зайшла бухгалтер:
- Ой, доброго дня! А ви так схожі на Олесю Дмитрівну, а вона ніколи не казала, що у неї є сестра, та ще й близнючка.
- Так, мене звати Христина Дмитрівна, так склалось, що на певні часи наші дороги розійшлися, - відповіла Ярині, бухгалтерці, - вона дала мені ці документи, сказала, що Ярина Іванівна має їх підписати.
Ярина Іванівна мовчки взяла ці документи та вийшла. Тут мене охопили сумніви – кого ж насправді я найняла на роботу. Якщо я начальниця, то мені посміхаються, а якщо якась там собі Христя, то зі мною не потрібно знатися? Потрібно обдумати з приводу своїх підопічних. Тут у Світлани задзвонив телефон. Секретарша комусь напівшепотом повідомила, що Олеся Дмитрівна на два тижні у відрядженні і що можна буде скористатись цим. Потім озирнулась у бік дверей і ще більше перейшла на шепіт. Почула лише слова «пароль» та «папери, дурень». Виходить, вона про мене забула та не бачить мене у цім приміщенні. Тоді я вийшла з приймальні так само непомітно для Світлани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355142
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2012
автор: Шабо