Вітер колисав зелені коси,
Гнув і розперезував гілля.
Літні трави, скошені в покоси,
Линув спів вербовий у поля.
Буревій в краю́ ні з ким не ладив,
Ні на мить спинитись не хотів.
Шаленів, сміявся, ще й лукавив,
Обіцяв... та тільки не жалів.
А верба завзято сподівалась,
Вірила в прийдешній день:
Ті вітри невічні, добре знала,
Бо в надії – безлічі натхнень.
І засвітить сонце в кожну хату,
Обігріє землю досхочу.
Рідний край, мов вишивку багату
Зросить небо в крапельках дощу.
Звеселиться світ, птахи і люди
Співокрай проллється у піснях.
Хоч вітри ще дують звідусюди, –
Прилетить в гніздо далекий птах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355147
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА