Бєлому, Ольчі, Надюшці, Ромео, Валері, Юрі та Ігорю...вірним друзям, з якими я ніколи не попрощаюсь...
Я не вмію прощатись... Навіщо?
Шукати тебе своїм поглядом віщим...
Я ж нікому тебе не віддам!
Я не вмію прощатись...Навіщо?
У тебе весілля, у мене навчання ще...звісно
я ж нікому тебе не віддам...
Я не вмію прощатись...Навіщо?
Роздуми наші – не бачились майже вічність...
Я нікому тебе не віддам...
Я не вмію прощатись...Навіщо?
Твої магніти у кухні – і ти здаєшся вже ближче...
Я нікому тебе не віддам...
Я не вмію прощатись... Навіщо?
Потреба в тобі з кожним роком все вище...
Я нікому тебе не віддам!
Я не вмію прощатись...Навіщо?
Побачимось осінню...Чи знаєш, напевно, вже в січні...
Я нікому тебе не віддам!
Я не вмію прощатись...не треба,
Однак, коли в мене буде така потреба,
Я ховатимусь в зграї й спускатиму погляд униз...
Підійди, прихились, обійми,
Поцілуй, приведи на той берег знайомий лиш нам
І скажи: «Я нікому тебе не віддам...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355240
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин