У хаті духота, хоч навстіж - вікна й двері,
і короп фосфорить на неба мілині…
Достигнув горизонт, мов помідорчик чері,
а серпень – у галоп – на сонному коні…
Ми ляжемо без сну на тихому подвір’ї,
і риба з мілини в обійми нам пірне,
й потішить, мов дитя, це зоряне довір’я,
це поночів’я вдвох - від спеки аж масне…
Уже не абсолют – перед світанком тиша:
десь півень сірником «ку-ку-рі-ку!» черкнув,
і потяг приміський прошурхотів, мов миша,
прокинувся клаксон після жаркого сну…
А ми вплели свої, ледь чутні, звуків ниті –
в серпневий беззакон, де осінь – на кону…
Чатує коропчук, запечений в блакиті,
на спокій споришу й асфальтову стерню…
4.08. 2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355305
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Лариса Омельченко