Відлуння стогону змерзлих душ
Розтерзаних, зламаних, зраджених,
Загнаних, вигнаних в дику глуш,
Від сонця і місяця стомлених.
Як кинуте кимсь непотрібне дитя,
Біжить десь роздягнута, бідна, роззута.
І нАщо прощення, нащО каяття?
І в чому в розірванім серці спокута?
Навчилася плакати, змушена бігти,
Чіпляючись міцно за кожну гілляку,
Тримаючись ревно за зламані віти,
Заходячись з плачу, тремтіла від ляку.
І зраду у жменьку – «дарунок» від друга.
А очі холодні - хіба не наруга?
І щось у душі закипає, як пломінь,
Горить. Там згоряє загублений спомин.
Загублений, наче якась копійчина.
А вже зчервоніли кетяхи калини,
І осінь вже в стомлених душах
Розпалює вогонь.
Не стане осторонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355439
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Ліоліна