Ти можеш скільки завгодно змінювати колір волосся,
Фарбувати червоним губи, впиватися бренді-колою...
Він хоче для тебе зробитися щастям, що не збулося,
Він твоє "назавжди" перекреслює на "ніколи".
Ти дзвониш йому уперше, вдвадцяте, всоте,
Пишеш довгі листи, ночами ридаєш ридма.
Дівчинко, хто ж отак здобува висоти?
З вічним твоїм ниттям, переламом ритму,
З тихим твоїм "Будь ласка, ментоловий "Кент" ",
(Та є вісімнадцять, диви, які очі змучені!...)
І ти б збайдужіла, та як можливо таке,
Коли невідомо, там тепло без тебе йому чи ні?
І ти б перестала, коли б він сказав "перестань",
А як тут мовчати, коли він і сам мовчить?!
Тому ти цілуєш відстань, ледь привідкривши вуста
І тихо питаєш у Бога: "Там тепло йому, чи..."
/ілюстрація: Іринка Лісова (фотограф Julia Voloska) /
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355448
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Ляля Бо