Це ж так просто любити цю землю, в якій народився,
І країну і мову, і культуру свою.
І вітатися словом із буквою «і», не складно – «Привіт».
(І на відгук російський, писати своєю).
Це ж так просто згадати не тільки у свято,
Тих героїв, полеглих в боях і скатованих в тюрмах-полонах
усіляких вождів та мастей-кольорів.
Бо вони стали в бій за свободу, і собі та нащадкам своїм.
І для нас, і для тих несвідомих також,
що немов би, соромляться мови своєї, у місті й на сайті,
і що носять футболки з кубинським героєм,
а про своїх не знають, а то і цураються лячно, мовчать.
Бо так не дозволив міністр, голова
і московський ще піп анафему з амвона лукаво глаголить.
Це ж так просто любити вкраїнську державу,
і у Львові, в Донецьку також, і в столиці, у горах Карпатах.
Ой, ще чути там порох повстанського стрілу.
Може ніздрі він нам залоскоче і покличе у совісті змаг
з сівачами облуди, зневіри й поразок.
Це ж так просто відчути себе українцем.
Й не важливо, хто у вірі своїй у душі:
чи католик, ач и православний, чи вірний Сварогу.
Це ж так просто сказати, що я українка,
поважаєш чуже, та не зрадиш ні духом, ні тілом своє:
ані з негром, арабом чи адептом Москви.
Це ж так просто любити оцю Україну,
і хоч трішки для неї докласти зусиль.
05.08.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355471
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 05.08.2012
автор: Ярослав Дорожний