Я хочу бачити тебе з поголеним підборіддям серед пейзажів Моне,
Який буде малювати твої руки і поголене підборіддя.
Навіть його думки перетворилися в порох, але він повстане
І буде невпинно пензлем по твоєму підборіддю,
А я язиком по фарбі і дивитись на тебе його ж очима.
Я хочу бачити тебе з поголеним підборіддям серед катастрофи Далі,
Серед снів, світів і моїх власних творчих пороків,
Все, що я називаю мистецтвом, стоїть посеред обриву,
Або падає в канали із гниллю, або летить за кордони і межі.
Я на межі.
Хочу ліпити тебе руками, тілом, щоб ти був схожий на мене
На «бійця за свободу» рук Мікеланджело. Серпневий мій трунок!
Обпиватись тобою водами Мертвого моря і засипати серце солями.
Де Любов, де її чари й снодійне? Чому не приходить відсвяткувати?
У нас перемоги над живими, мертві вічно живуть, живі навіть жити не вміють.
А я далі солями серце роздираю і стікає, скапує і плаче Любов!
Сльози лише підсолоджують, я буду ковтати засіб від смерті,
Тепер нам не вмерти, не жити. Ми самі собі належим.
Так як Греція лишила тільки трагедію,
Я лишаю тебе, як історію!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355822
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.08.2012
автор: Ваньоха Р.