Я як мотель. В мені ніхто не затримується довго. Кожного разу, пропускаючи в себе сотні чоловіків, які приймають душ з моїх сліз, витираються моїм волоссям, п’ють мою кров та їдять моє тіло. Чоловіки-одноразувкі , а я залишаюся незмінною. Вони лишають на мені свій одяг, свій запах, свої плями, які потім так важко відтерти, які залишаються як непотрібна пам’ять, яку хочеться забути, але важко позбутися. Для кожного з них в мене є своя кімната, у якій я приймаю їхню душу, а згодом і їхнє тіло, а вони моє. Але ніхто з них не затримується надовго, бо в кожного з них є власний, постійний дім у якому на них хтось чекає.
А я як мотель… мене ніхто не чекає, але раді призупинитися,щоб залишити свій слід на мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355853
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2012
автор: СвітЛана