Так пізно, геть нежданно зацвіли
У серці жінки білі хризантеми...
На битий шлях здурілої х ули
В спідницях темних вибігли марени -
І задзвеніло битим у шибках,
І загуділо шершнями на рамах...
Відьо́мський ша́баш! На тонких руках -
Кайданки осуду в тернових ранах...
А хризантеми, знай собі, цвітуть
І спрагло п’ють засмолене проміння...
Кохати - то ж найглибша жінки суть,
Кохана - найжаданіше прозріння!
І хай ревуть у стійлах голоси -
Чи їм здолати пелюсткові треми,
Коли у серці буйно проросли
Пречисто-білі дивні хризантеми?..
(7.08.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356284
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2012
автор: Леся Геник